
Source: Caroline Andersson
Щороку у Швеції виходить друком близько 2000 нових дитячих книжок, і майже щоразу серед цих книжок – оповідання Ульфа Старка, одного з найвідоміших скандинавських авторів. Його твори парадоксальним чином поєднують глибоку вкоріненість у традицію шведської дитячої літератури та незвичний для нашого читача тип нарації. Фокус Старка – на дітях, він говорить з юними читачами їхньою мовою та на цікаві їм теми, але не намагається будь-що привернути увагу, вводячи у сюжет романтичних вампірів чи карколомні пригоди. Проза Старка дуже різна: іноді – спокійна і повільна, іноді – стрімка й бурхлива, проте завжди сповнена філософії, зосереджена на актуальних проблемах, і – парадоксально! – не нудна.
В Україні Ульфа Старка знають і активно перекладають: «Петер і червоний птах» (Веселка, 1983, переклад Наталі Касторф), «Мій друг Персі, Бофало Біл і я» (Теза, 2008, переклад Галини Кирпи), «Диваки і зануди» (ВСЛ, 2025, переклад Галини Кирпи), «Маленька книжка про любов» (ВСЛ, 2016, переклад Галини Кирпи), «Чи вмієш ти свистати, Юганно?» (ВСЛ, 2016, переклад Галини Кирпи). То за що Старка так люблять у Європі та решті світу? Маємо, щонайменше, десять причин.
1.
За те, що Старк не боїться говорити на серйозні «недитячі» теми
Як у часи домінування у літературі нестерпно занудного «Маленького лорда Фаунтлероя» Френсіс Бернетт, так і зараз існує дивне, але міцне упередження: різні теми призначені для різного віку. Мовляв, про війну не говорять з маленькими дітьми, а от з підлітками вже можна. Про різницю між дівчатами і хлопчиками варто знати у 13, але не у 7. Розмови про смерть ми завжди прикриваємо метафорами та оточуємо низкою ритуалів, обов’язкових для виконання. Все це нагадує історію Будди, якого виховували у палаці за високою стіною, аби хлопчик не здогадався, що світ сповнений страждань. У нас ціле покоління таких будд, яким нічого не розповідають, але вони, як і Будда, здогадуються, що за стіною ніжних прізвиськ і курочок ряб існує реальний світ.

Саме про цей реальний світ пише Ульф Старк: про батька, який десь на війні («Маленька книжка про любов»), про сестру, якій не судилося народитися («Моя сестра янгол»), про новознайденого дідуся, який невдовзі помре, щасливий, що у нього з’явився новий онук («Чи вмієш ти свистати, Юганно?»). Цим книжки Старка нагадують прозу Анджели Нанетті, яка також вміє писати на складні теми напрочуд поетично і навіть ніжно.
2.
За продовження традиції
Ульф Старк в інтерв’ю відверто зізнається, що продовжує традицію шведської дитячої літератури, зокрема книжок Астрід Ліндґрен, Еви Еріксон, Ульфа Нільсона, Анни Галлінґ. Від слов’янської традиції скандинавська відрізняється насамперед іншим поглядом на світ дитинства: якщо наші автори досі за рідкісними щасливими винятками оцінюють все з позиції дорослого, то Старк намагається побачити оточення очима дитини. Для його персонажів важать не стільки строгі логічні зв’язки, скільки відчуття та образи, запахи і звуки. Старк пише про напрочуд важливі соціальні речі – війну («Маленька книжка про любов»), проблеми біженців («Хлопчик, дідусь і стіна»), міжпоколіннєві конфлікти («Хай танцюють білі ведмеді»), але не нав’язує оцінок. Його книжки про простих людей та їхні проблеми – це не сльозовитискальні оповідання, знайомі кожному українцю зі шкільної програми, а цікаві історії із важливим соціальним меседжем, який однак не випинає з тексту і не муляє око. І хоча сам Старк стверджує, що пише «неспокійні книжки», мені світ його історій нагадує спокійний гармонійний Мумі-дол Туве Янссон.
3.
За відсутність моралізаторства
Найпростіший спосіб відштовхнути дитину від книжок назавжди – це повчати. Країни невивчених уроків, погані сни для поганих дітей, посуд, який тікає від нечепур, – все це лякає навіть мене у повних 25 років. Звичайно, авторові досить складно відмовитися від позиції авторитету і почати з дітьми діалог, але саме це робить Ульф Старк: він розмовляє з читачами про цікаві для них речі. Про аромат ялинки перед Новим роком («Маленька книжка про любов»), про дитину з іншої країни, що раптом опиняються у чужому місті («Сестри пообіч моря»), про дорослішання, конфлікти з батьками, кохання і усвідомлення тілесності («Диваки і зануди»).

Розгортка зі створеної спільно з художницею Стіною Вірсен книжки-картинки «Сестри пообіч моря» (Systern från havet)
4.
За увагу до старшого покоління
Останнім часом у європейській літературі все частіше постають як дорослі, так і дитячі твори про зв’язок онуків та бабусь-дідусів. Це і «дідусь-черешня» Анджели Нанетті, і бабуся у «Лялі» Яцека Денеля, і «Літня книжка» Туве Янссон. Скандинавські «прабатьки» не схожі на патріархально мудрих бабусь та дідусів із типових казок, які ми всі читали у дитинстві. У сучасних творах дідусі і бабусі, швидше, виглядають тими, хто готовий відмовитися від ритуалів та правил поведінки, що їх змушені дотримуватися батьки. Старше і молодше покоління зближується не лише через відсутність конфліктів і боротьби поколінь, якої годі уникнути у стосунках дітей та батьків, а й завдяки близькості світогляду, відкиданню умовностей – через юність або, навпаки, досвід. Тож дідусь, який лізе на дерево, аби цупити разом із дітьми вишні (до речі, в Анджели Нанетті старше покоління теж обожнювало лазити на деревах, насамперед черешнях), викликає не подив, а ніжність.

Ілюстрація Ольги Гринюк до книжки «Чи вмієш ти свистати, Юганно?»
5.
За активну участь у русі з популяризації читання
Свого часу у шведському Макдональдсі із набором їжі давали книжки, у тому числі Старка. Тоді маленькі шведи отримали понад 16 млн примірників – і таку акцію складну переоцінити.
6.
За тонкий гумор
Про серйозне можна говорити лише із гумором – стверджує Ульф Старк. І в цьому він має безумовну рацію. Сміх не лише примирює нас зі світом, а й об’єднує покоління.

Ілюстрація Марії Фої з книжки «Маленька книжка про любов»
7.
За те, що його книжки добре читати вголос
І тут варто подякувати не лише авторові, а й перекладачам творів Старка: їм вдалося зберегти легку плавність його оповіді, музичність мови і простоту, однак не примітивність синтаксису. Книжки Старка – це музика у слові, і навіть заголовок «Чи вмієш ти свистати, Юганно?» – це насправді назва шведської пісні, яку, як Старк зізнавався, він пам’ятає з дитинства. Автор в інтерв’ю зазначав, що у його сім’ї була традиція читати книжки вголос, адже кожна історія починається зі слухання. І ця звичка – оживлювати написане через промовляння – може залучити дітей до читання, адже хто не любить слухати цікаві історії?

Читання книжки Ульфа Старка «Коли тато показав мені Всесвіт» на одній із зустрічей Літклубу Букмоль
Читайте також: Ульф Старк «міркує вглиб і читає вголос»
8.
За багатоголосся
Різні персонажі Старка розмовляють різними голосами. За межами оповіді автор лишає окремі риси їхніх характерів, історії життя та звички, тож всі герої – як тут не згадати Гемінґвеїв айсберг – мають потужний бекграунд. Старк не обмежує читача, а провокує його уяву, адже саме уява, за словами автора, є «простором свободи у власній голові».
9.
За сумні казки
Колись «сумним казкарем» називали Андерсена, потім – Вайлда. Тепер цей титул має лауреат премії Андерсена Ульф Старк. Старк не боїться писати про згасання життя («Чорна скрипочка») і навіть смерть рідних («Чи вмієш ти свистати, Юганно?», «Моя сестра янгол»). У сучасній культурі тотальних гепі-ендів таке сприймати складніше, ніж «жили довго і щасливо», однак саме сумні казки викликають щемливе відчуття того, яким прекрасним і неозорим є наше життя.

Читайте також: «Сестри пообіч моря»: слова й акварелі про мир і порозуміння
10.
За чудові ілюстрації, з якими виходять його книжки
Старк – письменник синестезійний, його образи поєднують запах, звук, колір. Автор не дає точних визначень і не експлуатує типові порівняння, не ховається за «народними» епітетами і не впадає у крайнє замилування. Старк провокує уявляти і продовжувати його оповіді, зокрема візуально. А за втілення такої візуальності маємо дякувати Ірині Лаптєвій («Петер і червоний птах»), Максимові Німенку («Мій друг Персі, Бофало Біл і я»), Марії Фої (Маленька книжка про любов) та Ользі Гринюк («Чи вмієш ти свистати, Юганно?»).
TAGS: книжки-картинки, підліткова проза, скандинавська література, Ульф Старк, шведська література
Прокоментувати...
Залиште коментар першим!