«Дірка» Ойвінда Торсетера: дитяча література і Ніщо
Продовжуючи розмову про екзистенційний та сюрреалістичний скандинавський дитліт, не можу не згадати одну з найдивовижніших з усіх бачених мною за останній рік книжок — книжку-картинку «Дірка» (так-так, ми знову про дірки і про проблеми пізнання) норвезького письменника, автора коміксів і художника Ойвінда Торсетера (Øyvind Torseter). Книжку, яка має усе необхідне для того, аби закохати у себе як дитину, так і дорослого читача: дотепні ілюстрації, цупкий папір, мінімум тексту й наскрізну дірку товщиною з олівець.
Оскільки текст у книжці Ойвінда Торсетера майже відсутній, центральну роль у сюжеті відіграє візуальний наратив: лаконічні ілюстрації, зведена до мінімуму палітра з блакитного, жовтого і коричневого кольорів, композиція та вже згадана дірка у центрі кожної сторінки. За сюжетом головний герой — чи то дуже схудлий мумітроль, чи то видозмінений людиноподібний пес — переїжджає до нової квартири. Поснідавши яєчнею, він так і не встигає розпакувати речі, як помічає на стіні у кухні дірку. Розгублений і здивований головний герой хоче зрозуміти, що це за дірка і як її позбутися. З певними складнощами — виявляється, що дірка здатна змінювати своє місцезнаходження у кімнаті й навіть ставити підніжки — він спромагається помістити її у коробку і привезти до лабораторії. Там експерти з розумними виразами облич влаштовують над діркою кілька безуспішних експерементів, досліджують її й намагаються проаналізувати.Та хіба ж можна проаналізувати Ніщо? Пізнати непізнаване? Чи хоча б зрозуміти його?..
«На деякий час ми залишимо дірку в себе, а з вами зв’яжимося пізніше» — говорить головному героєві жінка у білому халаті й відпроваджує його додому. Але дірка, певна річ, нікуди не зникає. Більш того, протягом усієї цієї історії вона, хоч і з’являється у різних локусах (під виглядом ніздрі/автомобільної фари/вікна/ока/об’єктиву камери спостереження тощо), а втім завжди залишається на одному й тому ж місці — у центрі кожної сторінки, наче дірка у центрі бублика, наче Сонце у центрі Сонячної системи…
Урешті-решт, головний герой спокійно засинає на розкладному ліжку в спальнику, а дірка «повертається» на своє початкове місце на стіні. Та, коли читач перегортає останню сторінку книжки, дірка не зникає. Разом з купою складних питань та цікавих спостережень вона спонукатиме неодмінно перечитати книжку. І, як і будь-який хороший роман, як і будь-яка серйозна філософська праця, з кожним новим прочитанням розкриватиме нові смисли й підніматиме нові філософсько-етичні проблеми, а вишуканий стиль і дизайн книжки викликатимуть справедливий та щирий захват.
Книжку, яку можна із задоволенням читачи з дітьми, з не меншим задоволенням гортати під час дискусій про Канта-Гайдеґґера-Сартра і просто безкінечно інтерпретувати, Букмоль оцінює у 5 мольок
Міра Київська
авторка, редакторка сайту Букмоль
