Підкорення 110 вулиць Граєва

малгожата гутовська-адамчик, 110 вулиць, урбіно, дівчата з 13-ої вулиці, книжки для хлопчиків, підліткова література, кохання, підліткові проблеми, польська література

Польська письменниця Малгожата Гутовська-Адамчик вже відома українському читачеві за книжкою «Дівчата з 13-ої вулиці» – мелодраматичною історією про проблеми дівчат-підлітків під яскравою палітуркою. До 22-го Форуму видавців “Урбіно” підготувало переклад ще одного її роману для підлітків «110 вулиць». Стримана обкладинка кольору хакі із зображенням скейтера підкреслює, що це видання орієнтоване, передусім, на хлопчаків і хлопчисьок. Отож зазирнімо всередину!

Через звільнення батька родина шістнадцятирічного Міхала змушена переїхати зі столиці до провінційного Граєво. Безтурботне життя залишилося у Варшаві: тут на них чекає майже цілодобова робота на заправці, аби налагодити новий бізнес. Втрата матеріального добробуту, зміна оточення і способу життя не надовго вибивають хлопця з колії. «Талановитий, але лінивий», Міхал швидко знаходить нових друзів і цікаву привабливу дівчину, утверджує свій авторитет серед однолітків і допікає вчителям. Йому також вдається підтримувати стосунки з колишніми однокласниками, розповідаючи баєчку про навчання у Фінляндії і підкріплюючи її фотошопом. Щиро кажучи, Міхалове вміння адаптуватися викликає заздрість. Тому як зразок автотренінгової, мотиваційної літератури роман Гутовської-Адамчик мені справді припав до душі. Проте психологічна достовірність персонажів, глибина і переконливість їхніх переживань залишаються під питанням. Приміром, в одному фрагменті авторка так характеризує Міхала:

він мав хронічну алергію на фальш і брехню.

Чому ж це не завадило йому неодноразово брехати, приміром про ту ж Фінляндію? Хтозна, чи він звичайний лицемір, чи просто письменниця не надто попрацювала над цілісністю цього персонажа.

Варто відзначити, що авторка вдало вибудовує сюжет і поступово нарощує напругу. Приміром, у першій третині книжки читач має вже досить фактів, аби уявити масштаб майбутньої сімейної катастрофи. Нам залишається лише співпереживати (чи зловтішатися), як недалекоглядні персонажі скочуються у ще більшу прірву: батько до останнього тримає в таємниці реальний стан речей, мати імпульсивно йде з роботи, сини тринькають кишенькові та наговорють велетенські рахунки за телефон. Так і хочеться сказати їм: та поговоріть уже нарешті! Як на мене, читацька заангажованість у текст – аж до прагнення поговорити з персонажами – є найбільшим успіхом і свідченням майстерності Гутовської-Адамчик.

Разом з цим, неприємно дивують сюжетні кліше. Так, читаючи Міхалову брехню про його фінське навчання, ми вже знаємо, що рано чи пізно друзі про все дізнаються і що це вкрай погана ідея. Звідки? Із сотень фільмів-серіалів-книжок, де більш-менш схожий сюжет описали безліч разів.

110 вулиць, урбіно, дівчата з 13-ої вулиці, книжки для хлопчиків, підліткова література, кохання, підліткові проблеми, польська література

Обкладинки польських видань так само підкреслюють «хлопчачість» роману, хоча він може зацікавити підлітків незалежно від статі.

Окремо скажу про незбагненну кількість збігів обставин. Почнемо з невчасного звільнення Йоланти Вербицької. У нього я ще можу повірити. А як вам таке: Анка, колега Йолі, губить пса, після тижневих безплідних пошуків помічає Пого у чужій машині, свариться з незнайомим водієм, забирає улюбленця, а тоді зустрічає цього самого чоловіка під час гостини у Вербицьких у Граєво і, звісно, заводить роман, бо тільки для цього жінки і гублять собак (читай: існують).

Якщо карколомні повороти сюжету, фантастичні збіги та затягані кліше мене просто смішать, то гендерні стереотипи і колоніальне ставлення до мешканців провінції справляють гнітюче враження. Дивує, що тільки варшавська родина змогла вдихнути життя у автостанцію, на якій нікому до цього не щастило з бізнесом. Тільки столичні гості рятують ображених, самотніх і нуждених: наприклад, дають роботу матері-одиначці Мажені, мимохідь налагоджують її стосунки з матір’ю, а згодом і особисте життя. Самому лише Міхалові за якихось півроку вдається врятувати від самогубства вагітну дівчину, помирити однокласника Ґвідо з батьком, перед тим врятувавши від жорстокого побиття, повернути шкільне радіо, яке не працювало кілька років, виграти на конкурсі патріотичних творів і так далі. Складається враження, що без Міхала зокрема і Вербицьких загалом у Граєві усі повмирали би безробітними та нещасними.

Аналогічно неможливо уявити жіноче життя без чоловіків, незалежно чи це підлітки чи дорослі. Авторка наділила – «нагородила» – більшість своїх героїнь типовою роллю чи рисою. У романі усі без винятку жінки – імпульсивні, нераціональні, неврівноважені. Їхні образи персоніфіковані, але не виходять за межі гендерних стереотипів. Йоля не здатна орієнтуватися за картою і може заблукати у трьох соснах. Анка одержима своєю зайвою вагою. Анжеліка – подруга Ґвідо – не надто кмітлива блондинка, одягнена за принципом що менше, то краще. Її подальша незапланова вагітність і спроба суїциду додають образу дещицю непереконливого трагізму, та майже одразу вона заручується з Ґвідо за згодою його тата-місцевого багатія. На противагу їй, Марта – нова дівчина Міхала – старанно вчиться, допомагає дітям з синдромом Дауна і вміє дати відкоша нескромним бажанням коханого. Саме такі приваблюють найкращих юнаків! – натякає авторка.

малгожата гутовська-адамчик,

Гутовська-Адамчик натякає дівчатам, що хлопці надають перевагу розумним і цнотливим.

Що й казати, життя цих дівчат і жінок без сильних, незалежних, сміливих, здатних на ризик і подвиг юнаків і чоловіків – це не життя, суцільна пустка. Тому після повернення Міхала до Варшави Марта

не мала куди піти. Без нього не було куди йти. […] Від сьогодні сніг їй асоціюватиметься лише з порожнечею. І з марним пошуком його неіснуючих слідів на ста десяти вулицях. Це так дивно – порожнеча вміє досконало наповнювати.

– Я сповнена порожнечі, – сказала вона сама до себе».

На додачу до гендерних книжка пропонує і кілька соціальних стереотипів, подаючи традиційний образ вчителів-монстрів, без краплі людяності чи емоцій, ціль життя яких – боротьба з ворожими силами, тобто учнями. До прикладу, ось такий ліричний відступ:

…вчительські тіла постійно перебувають під дією тиску, у густій атмосфері неприсприятливого за промовчанням середовища, серед чужорідних тіл, що переважають за кількістю й теж мають сильний електричний заряд, щоправда, із протилежним, щоб не сказати, ворожим, потенціалом.

І далі

хоча вчительське тіло насправді ізольоване, воно все ж виділяє певні шкідливі леткі сполуки з надзвичайно високою кислотністю, і таким чином становить потенційну загрозу для навколишнього середовища.

На жаль, ці міркування складно назвати ані дотепними, ані влучними. Більше схоже на невдале загравання з цільовою аудиторією.

Попри те, що книжка написана вправно і добре перекладена українською, а також порушує такі важливі теми, як адаптація до нового середовища, взаємна довіра, рання вагітність тощо, їй бракує глибини й оригінальності. Тому після її прочитання важливо обговорити з дитиною згадані дражливі моменти.

Якісна масова література, щедро приправлена гендерними стереотипами, отримує від Букмолі 3 мольки.

Ірина Комаренець
Ірина Комаренець

літературознавиця