Добрі наміри дорослих можуть запросто знищити дитячу любов до читання. Просто забороніть дітям читати те, що їм подобається, чи дайте їм корисні-й-нудні книжки, які подобаються вам – сучасний еквівалент вікторіанської «виховної» літератури готовий.
Ніл Ґейман
Якою б не була шкільна програма з літератури, вона апріорно буде проявом насильства над людиною бодай з тієї простої причини, що змушує усіх читати одні й ті ж самі книжки, ігноруючи той факт, що книжок, які подобаються абсолютно усім, не існує. Так само не існує людей із повністю однаковим смаком, досвідом, бажаннями та вподобаннями. Так само не існує єдино-правильних інтерпретацій текстів, про які не перестають говорити вчителі, змушуючи дітей замість насолоди, вишукувати у тексті містичну «думку автора». На щастя, у світі існують літні канікули, коли будь-який учень та учениця мають купу часу на те, що виходить за межі школи та шкільної програми. Зокрема — на книжки з липневої добірки «Підлітковий топ», якими, сподіваюся, літніми днями, вечорами чи ночами зможуть насолодитися школярі та школярки у свої 11, 12, 13, 14, 15, 16 і більше років.
«Борошняні немовлята», Енн Файн
9-14 років*
Енн Файн, Борошняні немовлята /пер. з англ. Тетяна Савчинська. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 176 с.
Книга Енн Файн «Борошняні немовлята», що нещодавно з’явилася у «Видавництві Старого Лева», розповідає про дорослішання, відповідальність і розуміння. В основі її сюжету — історія про чотирнадцятирічних хлопців із 4-В, таких собі розбишак із соціально неблагополучних сімей, яким начхати на навчання, дисципліну і власне майбутнє. Отже, на носі щорічний конкурс наукових досліджень, для участі в якому в школі їм дають несподіване завдання: протягом трьох тижнів вони повинні, як за справжніми дітьми, «наглядати» за набитими борошном мішечками. Щотижня новоспечені татусі повинні проходити особливий контроль, на якому їхніх борошняних немовлят зважують і оглядають, аби перевірити, чи достатньо за ними доглядають, чи не забувають годувати тощо. А ще кожен учень з класу пана Картрайта повинен вести щоденник, до якого потрібно щодня записувати свої відкриття, пов’язані з «немовлям».
Які почуття цей експеримент пробудить у хлопців? Чи не забракне їм терпіння? Чим обернеться в житті кожного з підлітків цей дивний шкільний експеримент? Відповіді на ці питання читач знайде в іронічній, дотепній і водночас складній та серйозній історії Енн Файн.
Читайте також: «Щоденник кота-вбивці»: пухнастий янгол і хижий звір
«Ловець у житі», Джером Девід Селінджер
14+*
Джером Девід Селінджер, Ловець у житі /пер. з англ. Олекси Логвиненка. – Харків: Folio, 2010. – 317 с.
Кажу, після того, як я закінчу коледж тощо, ніяких «геніальних» місць ніхто вже не об’їжджатиме. Ти розплющ очі! Все буде зовсім інакше. Тоді доведеться спускатись у ліфті з купою валіз, дзвонити всім по телефону й прощатися, а потім розсилати з усіх готелів листівки… А я ходитиму на роботу в якусь контору, зароблятиму скажені гроші і їздитиму на машині або в автобусі по Медісон-авеню, і читатиму газети, й усі вечори гратиму в бридж, і ходитиму в кіно, дивитимусь оті кретинячі короткометражки, рекламні ролики, кінохроніку… Кінохроніку! Господи боже! Щоразу оті дурні кінні перегони, щоразу якась дама розбивав об борт корабля пляшку шампанського, щоразу шимпанзе катається в ідіотських штанях на велосипеді…
Навкруги самий фальш, показуха і «липа», але ніхто цього не помічає. Нікого це не турбує й не переймає. Нікого, крім шістнадцятирічного Голдена Колфілда, який рік тому вилетів за неуспішність із Пенсі, привілейованої школи-інтернату для хлопців. Увесь роман — це його сповідь про те, що відбулося з ним рік тому, це історія про людину в процесі її становлення, роман виховання середин минулого століття, у якому увага зосереджена не на вихованні, а на внутрішньому стані героя, на спротиві до усього, що нав’язується ззовні. Дорослішання розуміється героєм як втрата свободи, як справжня безодня конформістського, обмеженого й беззмістовного життя, як прірва, біля якої опиняєшся у свої 16, 17, 18 років, коли ти вже не дитина, коли ще спроможний сприймати світ критично.
Головного героя Селінджера складно назвати персонажем, якого розумієш і з яким одразу ж відчуваєш нерозривний звязок. Він неоднозначний, неоднозначна й уся його історія. Проте саме за рахунок цієї неоднозначності роман спонукає читача замислитися над важливими питаннями про себе, своє майбутнє, про світ та своє у ньому місце.
Цілком можливо, знаменита історія підлітка-бунтівника припаде до душі не кожному — треба зізнатися, що і в мене, попри симпатію до творчості Селінджера, роман про Голдена Колфілда ніколи не викликала захвату. Втім знайомство із цим героєм вважаю обов’язквоим для кожного: як не для збагачення власного досвіду, так для розуміння багатьох текстів популярної культури, які доволі часто апелюють і до образу Голдена Колфілда, і до ідей твору Селінджера.
Читайте також: «Скотт Пілігрим проти світу» Едґара Райта
Енн із Зелених Дахів, Люсі-Мод Монтгомері
10+*
Люсі-Мод Монтгомері, Енн із Зелених Дахів /пер. з англ. Анни Вовченко. – Тернопіль: «Урбіно», 2012. – 320 с.
«Енн із Зелених Дахів» – класика канадської літератури й лише перша книга з популярної у всьому світі серії книг про Енн Ширлі — розумної та цікавої героїні з сильним характером та доброю вдачею. Події цієї книги відбуваються наприкінці 19 ст. у Канаді, на острові Принца Едварда. На фермі Зелені Дахи живуть немолоді вже брат із сестрою, Метью й Марілла Катберти. Якось вони вирішують узяти із сирітського притулку хлопця, котрий міг би допомагати їм у господарстві. Але замість хлопця до них приїжджає руденька худорлява дівчина, Енн Ширлі…
Я дуже люблю все романтичне, а «цвинтар померлих надій» — це, мабуть, найромантичніше, що тільки можна собі уявити, правда? От я й утішаюся, що в мене теж є такий цвинтар.
Книжка складається з 38 розділів, майже кожен з яких розповідає певний епізод із життя Енн: про її появу в родині Катберт, про навчання у школі, про виховання, про дитячі й майже-дорослі переживання та, звісно ж, про дорослішання. Сюжет книги охоплює п’ять років із життя Енн Ширлі, протягом яких із дівчиною з ферми Зелені Дахи трапилося чимало приємного та неприємного. На щастя, за законами класичних романів виховання, усе, що її не вбиває, робить її сильнішою, а принагідно розумнішою та більш упевненою в собі.
Попри те, що написаний роман понад сто років тому, читається він легко і напрочуд швидко, герої — як головні, так і другорядні — надовго залишаються у пам’яті, а сюжет захоплює й стимулює читати наступні книги про Енн Ширлі з ферми Зелені Дахи.
Із нетерпінням чекатимемо ваші враження від прочитаного у коментарях до цієї добірки. Приємного читання!
* усі зазначені вікові обмеження є умовними, усе залежить від (читацького) досвіду.
