А у нас на хуторі: патріотична фантастика від Олени Захарченко

хутір, олена захарченко, видавництво старого лева, радянська україна, срср, ссср, совєтська література, дітям про радянський союз, політика, патріотизм, рецензія на як я руйнувала імперію, підліткова література, зірка мензатюк, ростислав попський, совок, патріотична література, націоналістичні книжки, що читати дітям

Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Т.Г.Ш.

Після довгих років ігнорування й замовчування теми нашого радянського минулого, український дитліт, можна сказати, вибухнув одразу двома спробами осмислити цей неоднозначний період. Першою була повість Зірки Мензатюк “Як я руйнувала імперію”, другою стала повість для дітей молодшого шкільного віку Олени Захарченко «Хутір». І, оскільки обидві книжки з’явилися у “Видавництві Старого Лева” й обидві — передбачувано й закономірно — розповідають про останні роки існування Радянського Союзу й активних борців за незалежну Україну, абстрагуватися й утриматися від порівнянь доволі складно. До того ж, таке порівняння для книжки Олени Захарченко тільки на користь, адже на фоні “попередниці” вона виглядає значно цікавіше, сучасніше і навіть актуальніше.

Центральна сюжетна лінія повісті розповідає захопливу історію про Христинку, 7-річну дівчинку, яку, аби відгородити від дорослих проблем, від батькового звільнення з університету, від КГБ, відвозять жити до бабусі й дідуся на хутір. Вперше опинившись у селі, Христя відкриває для себе маленькі й великі радості рустикального життя, втрапляє у різні халепи та пригоди, знаходить друзів і йде, врешті-решт, до школи, де переживає перші злети й падіння. Але поступово хутір стає тим сакральним й архетипним простором, у якому дівча дізнається таємниці свого роду та встановлює магічний зв’язок з природою, міфологією та справжнім, а, отже, українським минулим. Саме тут, на хуторі, проявляється її сутність чарівної Лісової Князівни, здатної розуміти мову звірят, птахів, русалок, мавок й інших міфічних істот. Саме тут Христя зустрічає старих українських повстанців, яким разом з друзями допомогає розвалити Радянський Союз… Отож основною зброєю проти ”чужої” ідеології стає своєрідна українська (хуторянська!) еклектика — дивна суміш із лісових княгинь, князівн, повстанців, хуторян, інтелігентів, привидів, мавок та інших родичів гарбузових.

хутір, олена захарченко, видавництво старого лева, радянська україна, срср, ссср, совєтська література, дітям про радянський союз, політика, патріотизм, рецензія на як я руйнувала імперію, підліткова література, зірка мензатюк, ростислав попський, совок, патріотична література, націоналістичні книжки, що читати дітям

Перше, на що у книжці Олени Захарченко звертаєш увагу, це якісний дизайн з ілюстраціями Ліди Федай, що відповідають і віку читачів, на яких орієнтується повість, і самому тексту.

Якось вдома дівчинка продекламувала слова, яких їх навчала вихователька: «Ленін – наш вождь і учитель». Однак тато наказав більше таких дурниць не говорити. Сказав, що це брехня і не всьому, чого їх навчають, можна вірити. Насправді, розповів татусь, жити у їхній країні страшно й бідно. Тому треба боротися проти цієї країни, боротися, щоб Україна стала незалежною.
Імпонує, що авторка повісті не намагається вкласти в уста своєї малолітньої героїні пафосних  патріотичних фраз, а використовує для цього дорослих

Поза тим, як до сюжету, так і до персонажів виникають питання та серйозні зауваження. Перш за все, відчутним є брак психологізму, який не тільки допоміг би встановити зв’язок між головною героїнею та читачем, але й зробив би повість цікавішою та захопливішою. Оскільки ж навіть сильні емоції “всезнаючий наратор” лише окреслює, а не намагається передавати художніми засобами, розуміти Христю та співпереживати їй складно навіть тоді, коли вона відчуває знайомі кожній дитині страхи, образи та ревнощі. Подібний схематизм можна помітити і в зображенні фантастичних світів, і в описах не-вирішальних подій, і в скупих діалогах між героями. Ніби економлячи папір й поспішаючи розповісти про «головне”, авторка залишає без належної уваги чимало ласих і яскравих моментів, які б не тільки сподобалися та запам’яталися читачам, але й допомагали активізувати уяву та спонукали до емпатії. Водночас, з сюжетно-композиційної точки зору невмотивованим видається поділ книжки на дві частини, що вкупі з усім вищесказаним формує уявлення про книжку як про таку собі чернетку фантастичної дилогії.

хутір, олена захарченко, видавництво старого лева, радянська україна, срср, ссср, совєтська література, дітям про радянський союз, політика, патріотизм, рецензія на як я руйнувала імперію, підліткова література, зірка мензатюк, ростислав попський, совок, патріотична література, націоналістичні книжки, що читати дітям

А як будете чемні, розкажу вам ще про Христинчині пригоди на хуторі. Про пошуки чарівних камінців Княгині Мильської, про знайомство з мавками та таємного листа у пляшці, знайденій під купою вугілля біля хатини померлого сторожа.
Навіщо наприкінці першої частини повісті наратор вирішує звернутися до читачів? Чому він або вона починає ставити якісь умови, якщо для того, аби прочитати другу частину, потрібно просто перегорнути сторніку?

З-поміж іншого, неприємно здивувало вже звичне для українського дитліту однобоке ставлення до усього радянського, а також стереотипне і навіть дискримінаційне (!) зображення негативних героїв. Найяскравішим прикладом тут можуть бути Руслана й Тюремник — такі собі гіпертрофовані суржикомовні пролетарі, які намагають відібрати у Христі та її бабусі чарівні спадкові титули. Ця несамовита любов до аристократизму та ще й у пострадянській країні викликає подив і навіть обурення — згадайте-но, для порівняння, яким є ставлення до маґлів у Джоан Роулінґ.

Загалом, після прочитання повість Олени Захарченко «Хутір» залишає неоднозначні враження. З одного боку, хочеться порекомендувати її до прочитання через захопливий сюжет, гарну мову, красиву обкладинку і цікавий задум, з іншого — сховати за іншими книжками на полиці через пласкуватих героїв, відверту недопрацьованість та стереотипи. Проте, навіть враховуючи усі ці недоліки, від Букмолі повість «Хутір» отримує відносно хорошу оцінку 3,5 молі.

Олена Захарченко. «Хутір». — Львів: Видавництво Старого Лева , 2015,- 240 с.

Міра Київська
Міра Київська

авторка, редакторка сайту Букмоль