Моя вчителька — чудовисько, або Як зрозуміти Іншого

Сонечко  встає,  і  в  росі  трава,
Біля  школи  в  нас  зацвітають  квіти,
Вчителько  моя,  зоре  світова,
Де  тебе  питать,
Де  тебе  зустріти?
з вірша Андрія Малишка

Які б вірші діти не розповідали на перших/останніх дзвониках про школу та вчителів, усі чудово розуміють, що школа — це не літній табір, а вчитель рідко буває учневі другом і товаришем. Ми не будемо влаштовувати сеансів психоаналізу й копирсатися у цих складних стосунках, але для тих, хто хоче трохи виправити ситуацію, порадимо книжку. Поза сумнівами, книжка-картинка «Моя вчителька — чудовисько! (Ні, я не чудовисько.)» (My Teacher Is a Monster! (No, I Am Not.) Пітера Браунаідеально підходить для усіх, хто повертається до школи після  літніх канікул. Для школярів, які забули, як воно — сидіти за партою, не спілкуватися на уроках із друзями, не гратися й уважно слухати вчителів. Ну, і для вчителів, які також… також люди.

Я справді люблю вчителів. Моя мама, тітка і бабуся були вчителями. Багато хто з моїх друзів — учителі. І протягом усього мого життя я знавав десятки справді чудових учителів. Тож може здатися дивним, що я віддячив учителям дитячою книжкою про вчителя монстра.
Пітер Браун

Як і в книжці Пітера Брауна «Пан Тигр дичавіє», про яку ми розповідали кілька місяців тому, сюжет «Моєї вчительки…» — простий і невибагливий, але приховує значно більше сенсів, ніж може здаватися на перший погляд. На вербальному та візуальному рівнях автор розповідає історію маленького хлопчика Боббі, в очах якого вчителька пані Кірбі постає страшним і суворим чудовиськом: з лускатою зеленою шкірою, гострими кігтями, іклами і лупатими страшними очима. Вона кричить, вона сварить, і, якщо ви кидаєте паперові літачки, вона не дозволить вам піти на перерву… Коротше кажучи, не вчителька, а справжнісіньке чудовисько.

На щастя, життя Боббі не обмежується школою. У вихідний день він може піти до свого улюбленого парку і спокійно погратися. Але на своєму улюбленому місці зустрічає пані Кірбі, схожу на велетенського крокодила у дамському капелюшку. І, хоч спершу Боббі й думає про втечу, обом не залишається нічого, крім як спілкуватися одне з одним. Спочатку неохоче, потім ніяково, а під кінець — із невдаваною цікавістю.

«Я думаю, це був найвеличніший політ паперового літачка в історії!»вигукнув Боббі.
«Я думаю, що ви маєте рацію,» втративши майже все усі свої ікла чудовиська, погоджується пані Кірбі.

«Розуміту чужу душу — значить перевтілюватися» стерджував колись Павло Флоренський і книжка «Моя вчителька — чудовисько…» є чудовим підтвердженням цим словам. Звісно, головному герою не довелося перетворюватися на вчителя, а пощастило побачити свого «чудовиська» за межами звичного ареалу — у позиції слабкої жінки, а не суворої тиранки (і чому всі так бояться сильних жінок?). Утім, це не заважає книжці Пітера Брауна бути гарним посібником з емпатії для дітей та дорослих.
Що ж у всій цій історії подобається найбільше, то це те, що навчившись бачити у своїй вчительці людину, Боббі і сам трохи змінюється. Як? Уважні читачі зрозуміють і без наших підказок. Головне, не забувайте, що у книжках Пітера Брауна важливу роль грають найменші деталі.

Простий і лаконічний візуальний наратив Пітера Брауна робить історію сприйнятливою навіть для читачів, які не полюбляють блукати літературними хащами й читати тексти. При цьому, легкості та почуттю гумору, з якими автор розкриває читачам проблеми розуміння й порозуміння з Іншими, можна тільки позаздрити.

Від Букмолі книжка про чудовисько вчительку та емпатію отримує 5 мольок

Міра Київська

авторка