Читати, гризти, роздивлятися: улюблені шведські книжки-картонки
З думкою про найменших читачів ми підготували серію оглядів книжок-картонок. У цьому огляді – улюблені, відомі та нещодавно видані шведські картонки. Формат усіх чотирьох книжок незмінний, книжка-картонка, і, здавалося б, простий і невибагливий, але ця добірка демонструє, наскільки розмаїтим він може бути.
«Гей, Піппі!» Астрід Ліндґрен й Інґрід Ванґ Німан: «мовчазна» картонка
Сім розгорток цієї буквально книжки-«тицялки» знайомить наймолодших шведів із канонічною героїнею Ліндґрен і канонічними ілюстраціями Німан до неї. Хоч і не містить жодного слова, ця книжечка чимало оповідає про пригоди Піппі, Томмі й Анніки – автори пропонують читачам «роздивлятися, тицяти та обговорювати все, що вони бачать».
Динамічні ілюстрації, яскраві, та не занадто, кольори, головні герої, схожі скоріше на ляльок, аніж на дітей, здатні не тільки подарувати задоволення від цієї картонки, а й зацікавити дитину згодом дізнатися більше про Піппі Довгупанчоху.
Astrid Lindgre, Ingrid Vang Nyman, «Heja Pippi!», Rabén & Sjögren, 2015
«Кролик і пакунок» Лєни Андерсон: картонка для найменших
Це – одна з серії мінімалістичних картонок про кролика і дівчинку. Ощадячи слова та малюнки, Андерсон розповідає історію про подарунки та різноманітні форми: ось кролик дарує дівчинці круглий пакунок – що сховано всередині читач може побачити на сторінці навпроти.
«Це йде кролик із пакунком. Яблуко!»
“Чудовий пакунок… із бананом!”
“Більше не залишилося пакунків? Шкода, але…”
“…він забув один пакуночок. Соска!”
Та головна мета цієї книжечки аж ніяк не суто навчальна – відрізнити пакунок із огірком від пакунка з бананом складно, не залежно від віку. Крім того, що історія показує, як називаються і виглядають фрукти, як пов’язувати причини з наслідками, це ще просто естетично дуже приємне видання: матовий картон, молочно-біле тло ілюстрацій і стишені відтінки.
Та й, зрештою, на відміну від енциклопедії, це – художній текст, який, особливо завдяки закінченню, чудово пасує до читання перед сном.
Lena Anderson, «Kanin-paket», Rabén & Sjögren, 2015
«Чи знаєте ви Петсона і Фіндуса?» Свена Нордквіста: картонка для уважних читачів
Ця картонка, так само, як і перша у списку, – про персонажів, які прославилися в інших книжках іншого формату – книжках-картинках у випадку Свена Нордквіста. «Чи знаєте ви Петсона і Фіндуса?» вже має текст (хоч це не значить, що розрахована винятково на старших дітей), від 7 до 12 рядків на сторінці, та розповідає про початки чудового тандему кота й дідуся.
Між полів і лук розташувалася невелика ферма… Там живуть дідусь Петссон та кіт Фіндус.
Одного дня Фіндус вигадав нову забавку:
— Петсоне,… я дещо сховав, а ти маєш це знайти. Перша річ — у будиночку, де чути квоктання.
Стиль Нордквіста, насамперед деталізованість ілюстрацій, геть не відрізняються від його «дорослішої» серії книжок-картинок про Петсона і Фіндуса. Особливою насолодою є відшукувати чимало «побічних» історій, де задіяні різноманітні «німі» персонажі, курки і мюмли, та доповнювати ними основну.
Sven Nordqvist, «Känner du Pettson och Findus?», Opal, 2014
«Пір’їна загубила пташку» Моні Нільссон, Юнатана Бренстрьома та Маріанни Дюбюк: несподівана картонка
«Пір’їна загубила пташку» демонструє хист однієї з авторок, Моні Нільссон, яка відома своєю сміливою серією підліткових книжок про Цацикі та його родину, а також насправді широкий потенціал книжки-картонки для найменших. Уривчастими фразами і вигуками малого Феліка, який лише вчиться говорити, Нільссон і Бренстрьом оповідають про звичайний день головного героя. І разом із цим наново показують, скільки відкриттів робить для себе дитина навіть у найзвичайніший нудний день і скільки емоцій переживає разом із цим. Ось черевик загубив ногу, а Фелікс – мамину руку, а їжа загубилася з тарілки, а тоді Фелікс загубив соску, а тоді знайшов маму, соску, а його голова знайшла подушку. Таке завершення разом із пастельними олівцевими ілюстраціями роблять «Пір’їну…» також чудовою сонною книжкою.
Дивися! Їжа загубилася з тарілки. Молоко загубилося зі склянки. Стілець загубив Фелікса. Наївся!
Ой! Кака загубила дупцю. Пісь-пісь загубило пісюнчик. Багато пісь-пісь. Плюсь, плюсь!
Ця історія також доводить, що винятково за таким формальним показником, як кількість слів, не можна судити, якому вікові найкраще пасуватиме картонка. У «Пір’їні…» слів небагато, та вони не зв’язані у послідовну ланцюжкову оповідь, як зазвичай, а розкидані на сторінці, тож цілком можна експериментувати і читати фрази як заманеться.
“Дивися! Камінець загубив руку. Гарний камінець. Іще один камінець. Великий камінець. Плюмсь!” “Ой! Черевик загубив ногу. Блакитний черевик. Дурний черевик. Болить нога. Ай-яй!”
“Сумний! Сльоза загубила око. Блакитне око. Багато сліз. Хочу сосю. Зараз!” “Ммм… Фелікс знайшов маму. Подушка знайшла голову. Сося знайшла рот. Хороша соска”.
Moni Nilsson, Jonatan Brännström, Marianne Dubuc, «Fjädern har tappat en fågel», Lilla Piratförlaget, 2014
