Усі знають казку про Трьох Поросят. Або думають, що знають. Одначе, розповім вам маленький секрет. Ніхто не знає справжньої історії, бо ніхто не чув, як її розповідаю я.

«Правдива історія про Трьох Поросят» – одна з найулюбленіших книжок букмольної редакції і, наважуся сказати, літклубу теж. Вигадлива і дотепна, вона неодмінно сподобається будь-кому, хто чув про конфлікт між цими чотирма персонажами. Та надто якщо ви добре пам’ятаєте ту славетну історію, готуйтеся охати, ахати і хапатися за голову – сам Александр Т. Вовк розповість вам, що насправді трапилося того разу.

До міжнародного дня перекладача ми дражнимося «Правдивою історією про Трьох Поросят» Джона Сьєжки та Лейна Сміта у нашому перекладі. Читайте також букмольну рецензію на цю книжку-картинку та дивіться яких чудові маски вовків ми змайстрували, коли читали її на літклубі.

Полишити пречудовий обід із шинки лежати на купі соломи – то ганьба. Тож я пообідав. Думайте про нього, як про великий чізбурґер.

Ну, ви ж знаєте, що коли залишити їжу просто неба, вона зіпсується. Тож я вчинив так, як мусив. Знову пообідав. Думайте про це, як про добавку. Моє черевце надулося, зате з застудою трохи полегшало. Проте я досі не дістав ані скляночки цукру для пирога на день народження моєї любої старенької бабуні. Тож я пішов до наступного будинку. Там жив брат Першого та Другого Поросят. І був, мабуть, найкмітливішим з усієї родини. Він звів будинок з цегли.

Репортери дізналися про двох поросят, якими я пообідав. Їм здалося, що історія про хворого, який пішов позичити скляночку цукру, не досить захоплива. Тож вони прикрасили її отим «Дихну-дмухну і розвалю твою хатку». І зробили з мене Великого Лихого Вовка. Ось так. Правдива історія. Мене підставили.

Букмоль

літературний проект для дітей та їхніх батьків