Поділ на добро і зло, хороших і поганих, красивих та некрасивих — час від часу традиційний погляд на світ вимагає ревізії. Байдуже, стосується це історії людства, нації, мистецтва… чи звичайної казки. Так, наприкінці минулого століття, коли на теренах України з головою пірнули у руйнування імперії, у США узялися за «ламання» традиційних казок. Тоді ж таки почали з’являтися так звані «fractured fairy tales» — казки, покликані не тільки розважати читачів пародіями на класичні казкові сюжети і мотиви, але й створювати нові актуальні для сучасності смисли. Однією з перших таких казок стала книжка-картинка «Правдива історії про Трьох Поросят» (The True Story of the Three Little Pigs, 1989) американського письменника Джона Сьєжки (Jon Scieszka) й ілюстратора Лейна Сміта (Lane Smith). 

Як і будь-який постмодерний текст, «Правдива історія про трьох поросят» вимагає відповідного бекграунду — фонових знань, без яких сенс книжки не розкривається повністю. Для книжки-картинки Джона Сьєжки та Лейна Сміта таким бекграундом є народна англійська казка про Трьох Поросят — Ніф-Ніфа, Нуф-Нуфа, Наф-Нафа. На щастя, з сюжетом цієї казки більшість дітей знайомляться рано, а нечисленних читачів, яких історія про «дихну-дмухну» оминула, про необхідність бути обізнаним з класичною версією казки обов’язково попередять у передмові. У будь-якому разі, з-поміж багатьох постмодерних текстів дитліту «Правдива історія про трьох поросят» є відносно простою і доступною навіть наймолодшим читачам та слухачам.

«Правдива історія про трьох поросят» є спробою глянути на епопею з ламанням будиночків і переслідуванням трьох поросят очима вовка — інтелігентного й турботливого онука Александра Т. Вовка, про якого у нас (абсолютно несправедливо!) звикли думати як про Великого і Лихого. Уся іронія, комізм і навіть драматизм історії Джона Сьєжки полягає в тому, що «казочка про Великого і Лихого — повна вигадка», а «правдива історія — про пчих та скляночку цукру», якої не вистачало для приготування пирога на день народження любої старенької бабуні Александра Т. Вовка.

Невід’ємною складовою книжки Джона Сьєжки є ілюстрації Лейна Сміта, без яких правдива історія втрачає увесь свій шарм, суть і купу смислів. Не надто яскраві й трохи дивні малюнки одразу ж привертають увагу читачів і спонукають до уважного розглядання. Саме вони додають Правдивій Історії соціального звучання, і переконують у тому, що Александр Т. Вовк — джентльмен з окулярами та вишуканою краваткою-метеликом — не винен. При цьому, кожен малюнок справді  приховує чимало дотепних моментів. Тож, гортаючи книжку, не забувайте звертати увагу на дрібнички.

Звісно, що безперечною перевагою «Правдивої історії про трьох поросят» є сам текст. На додачу до того, що книжка чудово розвиває критичне мислення, виправдовує вовків (ви ж знаєте про нашу любов до Великих і Лихих?) і вчить мислити за межами популярних стереотипів, читається вона легко і швидко. Історія Джона Сьєжки значно коротша за більшість версій традиційної казки про Трьох Поросят, а усе, чого не домовляє текст, розповідають ілюстрації і домальовує уява.
До речі, про уяву. Оскільки в основі книжки обігравання загальновідомого сюжету, цікавою вправою після прочитання книжки може бути створення власної версії правдивої історії. Таким чином, читання «Правдивої історії про трьох поросят» стане для дитини не лише приємною та веселою практикою, але й принесе користь.

Прекрасну постмодерну книжку-картинку Джона Сьєжки та Лейна Сміта Букмоль оцінює у 5 мольок

Міра Київська

авторка