Зненацька я прокинувся; серце у мене калатало, але я не бовся, бо й далі чув голос дідуся, який повторював: «Я тут, Тоніно, тут, з тобою».

Шестирічний Тоніно живе неподалік від своїх “міських” дідуся та бабуся, але хлопчик значно чутливіший до почувань і світобачення “сільських” дідуся Оттавіано і бабусі Теодолінди. Світ його родинних стосунків – мама-син-дідусь-невістка-свати-свекруха-тато-сестра – наповнений різноманітних емоцій та рівнів порозуміння. І попри те, що смерть – це одна з ключових тем повісті Анджели Нанетті “Мій дідусь був черешнею”, у тексті йдеться більше про дитячі страхи в доміш із нерозумінням дорослого світу.

Читаючи книжку, ніби розгадуєш логічну задачку хто, що, коли і з ким трапилося, ніби складаєш вціле пазл життєвої історії. Про вік хлопчика ми дізнаємося майже в середині тексту, а сповіщення про смерть бабусі авторка подає так заздалегідь і непомірно делікатно, ніби ми самі нашіптуємо цю правдиву істину хлопчаку. Чи не найчастіше причиною спогадів про дідуся і бабуся є природа:

… а я перебирався з гілки на гілку. В голові у мене звучав дідусів голос: «Думай, що ти-пташка… думай, що ти –кіт… думай, що дерево – твій приятель».

Дерево є животворчим символом життя та збереження традицій: воно росло разом з мамою, росте разом з хлоп’ям і тепер заразом із його сестричкою.

Книжка Анджели Нанетті цілковито реалістична, однак доволі стереотипна з точки зору сімейних стосунків і гендерних питань. Бабуся Теодолінда, мама, крихітна Корінна – жіноча сторона світу малого Тоніно. Бабуся спокійна та емоційна, мама неспокійна та зайнята, а маленька сестричка виявляє зацікавлення до всього нового в її житті. Словами сина авторка осписує усі можливі емоцій його мами – від хвилювання за нього до розчарування в час розлучення з татом, та поміж тим її переживання за знищення черешні в селі. Що ж до чоловічого начала, то воно тут яскраво дідусеве з онуком і аж ніяк не таткове, бо він з’являється тут лише як друга сторона конфлікту з мамою. Дідусь навпаки є наставником та прикладом чоловічого виховання. Крізь призму дідусевих слів хлопча сприймає та починає розуміти життя. «Якщо слухати уважно і зосередитися, то можна побачити купу всякої всячини – так, ніби очі в тебе відкриті. А зараз послухай, як дихає черешня». Він дозволяє вилазити на дерево, приїздить щоразу на день народження та відвідує його у школі. Він сильний духом і впертий життєлюб. 

Книжка вперше вийшла українською у прекрасному перекладі Андрія Маслюха. Завдяки йому, цю книжку можна лексично «смакувати». Навіть добір образливих слів такий наповнений і не спаплюжений, що я відразу роблю помітки поруч із суто українськими словами: придуркуватий, упертюх. Та ще звороти, які хочеться запам’ятати – «впадала в зажуру», «зсунувся з глузду», «зчинився гамір», «звівши до неба очі».

Чуттєве та гармонійне ілюстрування Анастасії Стефурак (уже відомої роботою над книжкою-картинкою «Українські прислів’я», «Йорґен+Анна=Любов», «Невгамовна Кейті» і «Кейті у школі») надає книжці шарму та підлітково-авторського слова. Зображення не емоційні та графічні в деталях, однак спокійні, продумані та зрозумілі читачеві.    

Видання «Мій дідусь був черешнею» для дітей середнього шкільного віку. Я доповню для «спільного» читання, бо книжка потребує супровідної бесіди з підлітком. Попри відображену реалістичність іншої культури, попри те, що перше видання вийшло ще 1998 року, історія близька українському читачеві. Тим паче в час актуальної війни в України, коли багатьом дітям доводиться прийняти втрату рідних. Рядки «померти означає помандрувати на небо без літака і що там не місце ні гусям, ні дітям» допоможуть батькам порушити таку непросту тему смерті.

Класичний текст італійської літератури для дітей “Мій дідусь був черешнею” Анджели Нанетті отримує від Букмолі 5 мольок.