Осе Марі Омундсен: Книги-картинки про травматичний досвід – можливі та важливі | Bokmal
«Букмоль» скористалася нагодою розпитати літературознавицю Осе Марі Омундсен про норвезьку дитячу літературу та довколакнижні події, присвячені терактам 22 липня 2011, і те, як віднедавна цей норвезький досвід стосується нас.
Ілюстрація з книги «- Я жива, тату», яку написала одна дівчат, що вижила під час розстрілу табору на острові Утоя
У доповіді, виголошеній на конференції «Дитина та книга 2014», Ви аналізували книгу норвезького письменника Vidar Kvalshaug «Давним-давно було собі літо», яка орієнтована на молодших підлітків. На Вашу думку, чи достатньо дитячих книг, що висвітлюють, тлумачать події 22 липня, і як вони різняться за жанром, віком цільової аудиторії тощо?
Цікавим є те, що потік книжок, присвячених 22 липня, почався з текстів для дорослих. Дитячі з’явилися пізніше ймовірно тому, що автори були непевні, як розповідати про травму дитині, хоча, на мою думку, краще, якби відбулося навпаки.
У деяких книгах прямо проговорюється травматичний досвід, як от у «Давним-давно було собі літо». В інших, наприклад, у підлітковому романі «Мій час настане», написаному Nina Vogt-Østli, про події згадано побічно. Ще інші містять алюзії, відсилання до терактів, наприклад «Дійсна присутність», автором якої є Harald Rosenløw. Загалом, більшість книг усе-таки призначена дорослим і підліткам.
Обкладинки підліткових романів «Мій час настане» та «Дійсна присутність»
Ви вивчаєте книги-картинки – чи вже натрапляли на присвячені подіям в Осло та, якщо ні, чи Ви вважаєте, що книга-картинка про таку трагедію взагалі може існувати?
Гадаю, книги-картинки про травматичний досвід – можливі та важливі. Норвезькі тексти цього жанру часто суперечливі та викличні. Приміром, маємо книжки про домашнє насильство, як «Сердитий чоловік» Ґру Дале, та на інші, можливо, табуйовані у деяких культурах теми. У 2006 році «Альберт Оберґ і його тато-вояк» відомої шведської письменнці та ілюстраторки Ґунілли Берґстрьом проклала шлях подальшим книгам-картинкам про війну.
«Сердитий чоловік» — відома книга Ґру Дале, де порушено тему домашнього насильства
Чи видавництва, бібліотеки, державні або недержавні організації влаштовують події, на зразок читань, дискусій, особливих уроків, що слугують майданчиками для читання й обговорення книг, які Ви вже згадали, за чи без допомоги дорослого?
Протягом перших днів після подій в Осло всі школи тим або іншим чином долучилися до того, аби трагедія 22 липня з комунікативної (communicative), індивідуальної, пам’яті перемістилася до колективної (collective), вміщеної у символах. Зокрема, кожна школа вивісила пам’ятний знак біля входу. Деякі вчителі пояснювали, обговорювали все, що сталося зі своїми класами. Дехто використовував випуск «Супер-новин екстра», який транслював дитячий телеканал «НРК Супер», матеріали, опубліковані у дитячій газеті «Афтенпостен-молодша».
Цікавим є, як саме новини для дітей інтерпретували травму: важило не тільки надати інформацію, а й привнести відчуття безпеки, бо чимало людей були налякані.
Іншим важливим способом загоєння травми були меморіальні концерти, де пісні, присвячені 22 липня, стали частиною пережиття жалоби всім суспільством. Багато з них було адресовано саме дітям і підліткам, як ось композицію «Heal» [«загоювати», а також «примиряти»], яку у фіналі Євробачення заспівав представник Норвегії – хлопець, що вижив під час нападу Брейвіка на молодіжний табір.
Норвезький переклад книги-картинки «Альберт Оберґ і його тато-вояк» Ґуніли Берґстрьом. Цей персонаж дуже популярний у себе вдома у Швеції, і в оригіналі його звуть Альфонс.
Чи Вам здається доцільним перекласти котрусь зі згаданих книг українською та яку саме, якщо це має сенс?
Драматична й складна ситуація в Україні призвела до колективної травми як дітей, так і дорослих, яку можна порівняти з наслідками липневих подій в Осло та терактами 9/11. Її зазнала вся нація, а також окремі люди пережили глибокі індивідуальні потрясіння – родичі, друзі, знайомі загиблих і поранених. Тим не менше, необхідність відповідати на тероризм є інакшим травматичним досвідом, аніж переживання військового вторгнення. На мою думку, за теперішніх подій українським дітям можуть бути дуже на часі книги про акти терору, політичні перевороти й вторгнення, Другу світову війну.
Осе Марі Омундсен (Åse Marie Ommundsen) – норвезька дослідниця дитячої літератури, професор, викладачка факультету освіти в університетському коледжі прикладних наук Осло й Акерсхюса.
У 2011 році Омундсен була організаторкою конференції «Дитина та книга» в Осло і відтоді входить до ради конференції. Також є членом IRSCL, Міжнародного товариства з вивчення дитячої літератури. Цікавиться жанром книги-картинки, у тому числі й виданнями для «дорослих» читачів.
На конференції «Дитина та книга 2014» презентувала доповідь «Норвезька дитяча література після 22 липня: колективна пам’ять і загоєння травми», про яку «Букмоль» розповіла тут.
TAGS: дитячі книжки, книжки-картинки, література про страх, норвезькі казки, норвезькі письменники, травми
