Єдність у різноманітті: толерантні книжки для дітей

Kim Fupz Aakeson, Manden og Damen og Noget I Maven, Morris Micklewhite and the Tangerine Dress, білі ворони, чорні вівці, не такі, що читати дітям, толерантність, расизм, сексизм, дитяча ідентичність, різноманіття, книжки про мир, мультикультуралізм, плюралізм, Last Stop on Market Street, гастон, крістіан робінсон, red crayon, home, Carson Ellis, Kathryn Otoshi One, лгбт

Проблема (не)прийняття інших є однією з найгостріших проблем сьогодення. Закони, соціальні проекти, культурні інновації — чого тільки не робиться для того, аби люди стали бодай трохи толерантніше ставитися до тих, хто відрізняється від них тілом і душею. Численні організації займаються тим, що викривають прояви сексизму, расизму, шовінізму й інших форм дискримінації у світі, що нас оточує, а світ… світ продовжує додавати їм роботи і плекати негативне ставлення до інакшостей. Утім, чи не найбільше прищепити хороше ставлення до не-таких намагаються дітям. Мультикультуралізм в основах виробництва іграшок, ґендерна рівність у мультиках, спеціальні уроки в школах, міжнародні проекти і, звісно ж, книжки про толерантність.

Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань.
Толерантність — це єдність у різноманітті.
з Декларації принципів толерантності, ЮНЕСКО, 1995

«Усі ми народжені вільними» (We Are All born Free, Amnesty International), «Кожній дитині» (For Every Child, UNICEF), «Дівчинка з білим собакою» (Girl with a White Dog, Anne Booth), «Малала Юсуфзай: воїн зі словами» (Malala Yousafzai: Warrior With WordsKaren Leggett Abouraya), «Колір будинку» (The Colour of Home, Mary Hoffman), «Свобода? Історії про права людей» (Free? Stories about Human Rights, Amnesty International anthology of short stories) — усі ці книжки намагаються донести до читачів дуже очевидні меседжі й запевняють їх, що усі ми різні і водночас — рівні одне перед одним. Книжки про людей з особливими потребами та дитячі ЛГБТ-книжки уже згадувалися нами у добірках, сьогодні ж мова йтиме про трохи іншу літературу. Літературу, на меті якої не просто виховання у дітей толерантності, а, головним чином, допомога у пізнанні світу та себе без негативного ставлення до інакшостей.

Kim Fupz Aakeson, Manden og Damen og Noget I Maven, Morris Micklewhite and the Tangerine Dress, білі ворони, чорні вівці, не такі, що читати дітям, толерантність, расизм, сексизм, дитяча ідентичність, різноманіття, книжки про мир, мультикультуралізм, плюралізм, Last Stop on Market Street, гастон, крістіан робінсон, red crayon, home, Carson Ellis, Kathryn Otoshi One, лгбт

Остання зупинка на вулиці Ярмарковій

Однією з центральних ідей, закладених у книжці-картинці «Остання зупинка на вулиці Ярмарковій» (Last Stop on Market Street, 2015) письменника Мета де ла Пенья (Matt de la Peña) та ілюстратора Крістіана Робінсона (Christian Robinson), є ідея (с)прийняття світу таким, яким він є.

білі ворони, чорні вівці, не такі, що читати дітям, толерантність, расизм, есксизм, дитяча ідентичність, різноманіття, книжки про мир, мультикультуралізм, плюралізм, Last Stop on Market Street

Майже уся книжка — це такий собі філософський діалог між хлопчиком на ім’я СіДжей та його бабусею. Одного недільного дня вони повертаються додому після церкви. СіДжей їде разом з бабусею автобусом, спостерігає за тим, що відбувається навколо, задає часто доволі смішні питання і отримує на них відповіді. Їхня розмова позбавлена патетики, пафосу і, хоча у відповідях бабусі помітні нотки повчання, звучить вона доволі реалістично. Особливо ж, завдяки майстерно прописаному голосу дитини.

Розмовляючи з бабусею, хлопчик не тільки дізнається щось нове про світ, але й вчиться бути щасливим, бачити красу життя і розуміти, що справді для нього важить, а що ні.

Розмовляючи з бабусею, хлопчик не тільки дізнається щось нове про світ, але й вчиться бути щасливим, бачити красу життя і розуміти, що справді для нього важить, а що ні. При цьому, найбільше сюжетне значення має саме хронотоп дороги, адже саме в автобусі найрізноманітніші люди, культури, субкультури і світогляди співіснують у мирі та гармонії.

Kim Fupz Aakeson, Manden og Damen og Noget I Maven, Morris Micklewhite and the Tangerine Dress, білі ворони, чорні вівці, не такі, що читати дітям, толерантність, расизм, сексизм, дитяча ідентичність, різноманіття, книжки про мир, мультикультуралізм, плюралізм, Last Stop on Market Street, гастон, крістіан робінсон, red crayon, home, Carson Ellis, Kathryn Otoshi One, лгбт

Гастон

У контексті цієї теми можна згадати про ще одну ілюстровану Крістіаном Робінсоном книжку — книжку-картинку дитячої письменниці Келлі ДіПучіо «Гастон» (Gaston, 2014).
Мама Пудель має чотирьох цуценят. Але одне цуценя, Гастон, дуже відрізняється від інших. Він неохайний, незграбний, гамірливий і на ілюстраціях більш схожий на бульдога, ніж на пуделя. Але пані Пудель однаково любить усіх своїх цуценят і намагається таки навчити Гастона гарним манерам.

Хоча безпосередньо толерантність у книжці Келлі ДіПучіо та Крістана Робінсона взагалі не згадується, книжка допомагає дітям зрозуміти, що потрібно приймати інших такими, якими вони є.

Одного дня під час прогулянки в парку пуделі зустрічають сім’ю бульдогів. Виявляється, що у їхній родині аналогічна «проблема» — одне з цуценят зовсім не схоже на інших. Пані Пудель і пані Бульдог вирішують, що трапилася плутанина й обмінюються своїми не-такими дітьми. Але нічого хорошого з того не виходить. Антуанетта, хоч і схожа на пуделя, веде себе як бульдог, а Гастон — очевидно не вписується в родину бульдогів. Їхні мами усвідомлюють свою помилку й наступного дня мчать до парку, аби повернути собі своє дитя. А у фіналі читачі зрозуміють, що ніякої плутанини і не було, адже чуловік пані Пудель — справжнісінький пан Бульдог.

А потім, через багато-багато років, коли Гастон і Антуанетта закохалися і завели своїх цуцент, вони навчили їх бути такими, якими їм хотілося бути.

І, хоча безпосередньо толерантність у книжці Келлі ДіПучіо та Крістана Робінсона взагалі не згадується, книжка допомагає дітям зрозуміти, що потрібно приймати інших такими, якими вони є.

Kim Fupz Aakeson, Manden og Damen og Noget I Maven, Morris Micklewhite and the Tangerine Dress, білі ворони, чорні вівці, не такі, що читати дітям, толерантність, расизм, сексизм, дитяча ідентичність, різноманіття, книжки про мир, мультикультуралізм, плюралізм, Last Stop on Market Street, гастон, крістіан робінсон, red crayon, home, Carson Ellis, Kathryn Otoshi One, лгбт

Червоний: історія олівця

Книжка-картинка Майкла Голла «Червоний: історія олівця» (Red: A Crayon’s Story, 2015) також торкається теми свободи самовираження й самоідентифікації.

Історія, покладена в основу сюжету, чимось нагадує історію песика Гастона. Блакитний олівець, помилково «одягнений» в обгортку червоного страждає через кризу ідентичності. Його вчителька намагається допомогти йому й пропонує малювати полуницю, мама влаштовує йому ігрове побачення з жовтим однокласником, аби разом вони намалювали красиві помаранчі, а ножиці силкуються допомогти відчути себе червоним трохи розрізаючи етикетку.

Ця проста метафорична історія є чудовим доказом того, що ні на кого не можна вішати ярлики.

Але Червоний усе одно лишається нещасним. Він просто не може бути червоним, незалежно від того, як сильно він намагається! Нарешті, новий друг допомагає Червоному зрозуміти те, що читачі знають вже давно… Тож, коли олівчику нарешті дають свободу самовираження й дозволяють бути Синім, усе стає на свої місця, і головному герою, як і читачеві, стає легше. Ця проста метафорична історія є чудовим доказом того, що ні на кого не можна вішати ярлики.

Kim Fupz Aakeson, Manden og Damen og Noget I Maven, Morris Micklewhite and the Tangerine Dress, білі ворони, чорні вівці, не такі, що читати дітям, толерантність, расизм, сексизм, дитяча ідентичність, різноманіття, книжки про мир, мультикультуралізм, плюралізм, Last Stop on Market Street, гастон, крістіан робінсон, red crayon, home, Carson Ellis, Kathryn Otoshi One, лгбт

Домівка

Почнімо з того, що книжка художниці Карсон Елліс (Carson Ellis) «Домівка» (Home, 2015) взагалі не про людей і не про ідентичності. Книжка Карсон Елліс — про домівки. І, як і будь-яка енциклопедія, вона знайомить дітей зі світом та допомагає його краще зрозуміти.

Використовуючи мінімум слів й уникаючи навіть натяку на дидактим та «традиційного» поділу на хороше/погане, красиве/некрасиве, своє/чуже, авторка показує інакшість як невід’ємну частину нашого світу.

Загалом, «Домівка» — це така собі галерея, у якій зібрано різноманітні хатинки, будинки й інші можливі помешкання для людей. Домівка може бути будинком у селі, квартирою в місті, або навіть черевиком. Домівка може бути біля дороги, або біля моря, у реальному світі, або вигаданому. Домівки завжди відрізняються одна від одної, але вони завжди — однаково корисні й потрібні людям. При цьому, вже сама потреба у них — це один із тих спільних знаменників, які об’єднують різних людей. Байдуже, якого вони кольору, віку, зросту, статі тощо.
Таким чином, використовуючи мінімум слів (на кожній сторінці лише одне просте й коротке речення) й уникаючи навіть натяку на дидактим та «традиційного» поділу на хороше/погане, красиве/некрасиве, своє/чуже, авторка показує інакшість як невід’ємну (і надзвичайно важливу!) частину нашого світу.

Kim Fupz Aakeson, Manden og Damen og Noget I Maven, Morris Micklewhite and the Tangerine Dress, білі ворони, чорні вівці, не такі, що читати дітям, толерантність, расизм, сексизм, дитяча ідентичність, різноманіття, книжки про мир, мультикультуралізм, плюралізм, Last Stop on Market Street, гастон, крістіан робінсон, red crayon, home, Carson Ellis, Kathryn Otoshi One, лгбт

Одиниця

Сюжет надзвичайно лаконічної книжки-картинки Кетрін Отоші «Одиниця» (One, 2008) дуже нагадує класичну шкільну історію про задирництво (bullying). Щоправда, герої цієї історії зовсім не діти, а кольори і цифри.
Головним хуліганом у книжці Кетрін Отоші є Червоний — колір, який цькує інші кольори через те, що вони не такі красиві, гарячі та сильні як він. Найбільше ж Червоний знущається з Синього. Синій — тихий колір і не може дати відсіч Червоному. І, хоча Жовтому, Помаранчевому, Зеленому і Фіолетовому не подобається ставлення Червоного до Синього, вони також не можуть нічого вдіяти.

Несподівано з’являється новий персонаж — сіра Одиниця. Він сміливо говорить Червоному «Ні!».  І кольори, натхненні його прикладом, роблять те саме. Знайшовши у собі сили повстати проти Червоного, вони із безформених клякс перетворюються на цифри: Два, Три, Чотири, П’ять… Метафоричність усього цього перетворення стає очевидною, коли Синій також розуміє, що хоче «рахуватися» (Blue saw the colors change. He wanted to COUNT.), перетворюється на цифру Шість, говорить своє «Ні!» Червоному і той стає малю-ю-юсінькою плямкою.

Адже, незважаючи на те, що наші форма та зміст відрізняються, усі ми рівні і наші голоси однаково рахуються.

Найбільше ж у книжці «Одиниця» подобається саме фінал кольорової історії. Авторка не намагається помститися хулігану, а дозволяє йому також перетворитися на цифру. Адже, незважаючи на те, що наші форма та зміст відрізняються, усі ми рівні і наші голоси однаково рахуються.

Kim Fupz Aakeson, Manden og Damen og Noget I Maven, Morris Micklewhite and the Tangerine Dress, білі ворони, чорні вівці, не такі, що читати дітям, толерантність, расизм, сексизм, дитяча ідентичність, різноманіття, книжки про мир, мультикультуралізм, плюралізм, Last Stop on Market Street, гастон, крістіан робінсон, red crayon, home, Carson Ellis, Kathryn Otoshi One, лгбт

Морріс Майклвайт і мандаринова сукня

Книжка «Морріс Майклвайт і мандаринова сукня» (Morris Micklewhite and the Tangerine Dress, 2014) Крістін Балдачіно та Ізабель Малонфон розповідає ще одну історію про свободу самовиявлення.
Морріс — маленький хлопчик з бурхливою фантазією. Він дуже любить малювати, співати і складати пазли. А найбільше Морріс любить носити сукню мандаринового кольору. Це його улюблений колір, який нагадує йому про тигра, сонце і мамине волосся… Але інші діти не розуміють Морріса. Вони не хочуть з ним дружити, не дозволяють йому грати разом з ними у космічному кораблі, який вони побудували, бо «Астронавти не носять сукні!», і, звичайно ж, постійно ображають його.

Одного дня самотній і стомлений від глузувань однокласників хлопчик взагалі не йде до школи… Але Морріс не зрікається того, яким він є, і однокласники, врешті-решт, приймають його таким, яким він є.

Kim Fupz Aakeson, Manden og Damen og Noget I Maven, Morris Micklewhite and the Tangerine Dress, білі ворони, чорні вівці, не такі, що читати дітям, толерантність, расизм, сексизм, дитяча ідентичність, різноманіття, книжки про мир, мультикультуралізм, плюралізм, Last Stop on Market Street, гастон, крістіан робінсон, red crayon, home, Carson Ellis, Kathryn Otoshi One, лгбт

Пан, панянка і маленьке мавпенятко

Книжка Кіма Фупса Окесона та Еви Еріксон «Пан, панянка і маленьке мавпенятко» (Manden og Damen og Noget I Maven / Гражданин, гражданка и маленькая обезьянка, видавництво «Открытый мир», 2008) обігрує доволі популярний у дитячій літературі сюжет, знайомий із таких казок як «Дюймовочка», «Гидке каченя» та навіть із «Казки про царя Салтана…».

Народилось дитинча –
Не дівчатко, не хлопча,
Не пацюк, не жабенятко,
А невидане звірятко

з «Казки про царя Салтана…» Олександра Пушкіна

За сюжетом цієї книжки у «звичайній» родині «звичайних» людей народжується незвиайна дитина — маленька мавпочка. Пан і панянка соромляться своєї особливої дитини, вони ховаються вдома, заздрять щасливим батькам звичайних немовлят, намагаються поголити мавпочку, а виходячи на прогулянку, закутують її так, щоб ніхто ні про що не здогадався.
Одного дня пан та панянка йдуть до зоопарку, де у вольєрі для мавп несподівано бачать людське дитинча! І тут, здавалося б, за законами жанру й «традиційною» логікою людське дитинча і мавпеня треба поміняти місцями. Але саме у цей момент головні герої розуміють, що не можуть проміняти свою рідну мавпочку на чуже немовля і приймають свою незвичайну дитину такою, якою вона є.

_______

На цьому розмову про прийняття світу в усьому його різноманітті ми поки призупинемо. За тиждень — чекайте на огляд американських книжок про біженців, і не забувайте читати разом з дітьми рекомендовані Букмоллю книжки. Адже «Пан Тигр дичавіє» і «Моя вчителька — чудовисько! (Ні, я не чудовисько.)» Пітера Брауна, «Х’юго – лихий, кровожерний і страшенно небезпечний?» Мії Нільссон, «Монстри існують. Чи ні?» німкені Мануели Ольтен, «Хтозна-що, або Свято першого зуба» Ґру Дале, «П’ята вівця» Гаррієт Грундман та Тобіаса Крейтші, «Правдива історія про трьох поросят» Джона Сьєжки та Лейна Сміта, «Як зрозуміти козу» Мар’яни та Тараса Прохаськів, «Ноїв ковчег» Свена Нордквіста та Саллі Альтшулера«Гаррі Поттер» Джоан Роулінґ — усі ці та багато інших дитячих книжок можуть допомогти дітям краще зрозуміти інших і прийняти їх такими, якими вони є.

Міра Київська
Міра Київська

авторка, редакторка сайту Букмоль