5 ранку

У листопаді 2019-го найбільш насиченим тижнем для мене став 10-й Тиждень актуальної п’єси. У програмі фестивалю вдруге пройшов конкурс Тиждень YOUNG для авторів віком до 18 років. Найкращі на думку дорослих рідерів тексти прочитали на фестивалі, але для тих, хто не потрапив на читки або хоче згадати їх ще раз, я ми обрали три п’єси конкурсу Тиждень YOUNG, які тепер можна читати вголос (і не тільки), скільки завгодно.

Будьте уважні та обережні, у п’єсах трапляється нецензурна лексика, наркотики, самогубства і суцільний хаос, який підірве ваш мозок.

5 ранку

5 ранку. Підйом. 1 вересня в календарі. Прокидаюся швидко. Різко встаю і вдягаюся, щоб піти вигулюватись з собакою. Гуляємо півгодини. 

Вже 5:40. Мию і годую собаку. 

6 ранку. Рухаюсь від столу до кавомашини, щоб зварити традиційну ранкову каву без молока та цукру. Дивлюсь у холодильник, беру відучора заповнену тарілку з макаронами та котлетою (так швидше) і ставлю її у микрохвильовку на 2 хвилини. 

6:20. Сідаю снідати. 

6:40. Вмикаю чайник і біжу умиватись. 

6:50. Судомно швидко збираю сумку, накидую пальто і біжу на зупинку.

7 ранку. Зупинка. Людей багато, певно, хтось йде на роботу, хтось — на навчання, а та сука на базар. Ми не знайомлячись дочекались автобуса, сіли і поїхали до метро.

7:10. Сідаю у метро. Людей значно більше, проте вже немає тих сук, яким треба на базар. Ті лишилися в автобусі. Намагаюся зібратися з думками. Погано виходить. Намагаюсь перестати думати про щось. Трохи легше. 

7:25. Роблю пересадку. Знову сідаю у поїзд метро. Людей менше. Легше. 

7:36. Вихожу на своїй станції.

7:40. Пірнаю до підземного переходу і рухаюсь відповідно до карти. Зліва одна бездомна наче захопила кіоск преси й обклала його картонними коробками. Всім перехожим кричить: «Отойди от моих коробок! Ещё раз увижу около коробок — станешь их наполнением!». Бабуся переживає, проте прохід вулицею завузький і обійти інакше не можна ніяк.

7:55. Я прийшов. Карта не збрехала. Проте як зайти всередину?.. Треба подзвонити в дзвіночок! Хто додумався прикріпити його далеко від вхідних дверей? Нехай. Дзвоню. Директор відчиняє двері. 8:00.

8:01. Я на новій роботі. Директор показує все приміщення і коротко говорить про мої обов’язки. 

8:20. Бажає мені успіху.

Отже, я в садочку, на «малятах», якого віку?.. 3–4!? Нехай, врешті-решт вони мене, сподіваюсь, не з’їдять. 

8:30. Вдягаю робочу футболку і рухаюсь на кухню знайомитися з персоналом з надією на те, що там розливають ранкову каву. 

8:35. Я познайомився з Наталією та Олесею. Мені здається, я їм сподобався, попри їхній вік. Вони почесно вручають мені гейзерну кавоварку і кажуть, щоб я сам готував каву. Окей. 

8:37. Забиваю кавоварку кавою і ставлю її на електроплитку. 

8:50. Кава зварилася. Хочу її спробувати, проте своєї чашки тут ще не маю. Мені дають загальну чашку садочку. П’ю каву в цьому пластмасовому стакані й біжу з ним до своєї групи.

9:00. Я всіма думками намагаюся поринути в роботу. Моя напарниця — Аня. Вона скоро звільниться, одружиться, переїде назад до Вінниці, почне працювати в новому садочку, наш директор не заплатить їй 12 тисяч зарплати, але цього поки ще ніхто не знає. Навіть я. Так от, 9 ранку. 9 дітей і ми спускаємось до сніданку. Нас, вихователів, до речі, також годують. Дуже смачно. Діти поїли. Ми йдемо на ранкову бесіду на вулицю і просто на прогулянку з дітками. 

10:00. Ми вийшли і почали бесіду. 

10:30. Бесіда скінчилась, діти розумні. Діти ще й дуже багаті. 

11:00. Повертаємось. Виявляється, нам знову треба їх переодягти. 11:00. Встигаємо перевдягнутись, помити руки і піти на другий сніданок, фруктовий. Так, у дітей тут два сніданки. Два. Смакота. Опісля ми знову миємо руки і вже об 11:15 у мене моє перше тут заняття з англійської мови. 

Провів заняття. Все, як ніколи, прекрасно. 12:00. Знову їсти, проте цього разу обідаємо. Я трохи раніше почав їсти, щоб о 12:00 вибігти з садочка і побігти на навчання.

12:15. Спускаюсь в метро. Люди гарні, сонечко світить. В пальто спекотно. Приходжу. 

13:10. Початок четвертої пари. 

19:00. Кінець сьомої пари. 

19:05. Заходжу з одногрупниками в сільпо придбати дешеву піцу. 

19:30. Ми сідаємо в метро і тепер, нарешті, їдемо додому. 

20:15. Я підходжу ближче до дому. 

20:20. Я виходжу гуляти з собакою. 

21:00. Добраніч.

2 вересня. 5 ранку. Добрий ранок. Йдемо на роботу. 8 ранку. Вже зварилась кава і я готовий почати робочий день.

День пройшов абсолютно так само. Нічого нового.

3 вересня. 5:30. Ранок. Я на роботі. Працюю, навчаюсь. Все так само.

4 вересня. Я прокинувся о 6:40 і тому нічого не встиг зробити. Одразу побіг на роботу. Не спізнився. День такий же. 

5 вересня. П’ятниця. 6 ранку. Встиг все. Сьогодні все трохи веселіше. Аліса з моєї групи вчилась говорити слово «П’ять», проте замість того вимовляла постійно «Блядь!». Ввечері її мати зі сміхом скинула відео того, як вона намагалась вимовити слово «Верблюд». Результат був дуже схожим на попередній. В іншому весь день пройшов так само. 

Другий тиждень роботи в садочку. Я притарабанив з дому туди всю свою методичку по роботі з дітками. Старша вихователька хотіла її позичити з очевидним бажанням відібрати її у мене, проте я таких знаю, тому мою методичку всі можуть переглядати тільки при мені. Я її просто дуже довго збирав.

Тиждень пройшов так само.

Третій тиждень був цікавішим. До мене на заняття з англійської почала приходити методистка. Після моїх занять вона всім розповідала про те, як я неправильно працюю з дітьми. Всім, окрім мене. Я змовчав, подивився на неї, як на дибілку, тому що таскається по садочку з однорічною дитиною, яка постійно кричить, ригає і всім заважає.

Четвертий тиждень відзначився: час зарплати. Переписка:

20:13. Олексій: Доброго вечора, Олексій, місяць закінчується і судячи по даті, настав час зарплати. Коли і як її можна отримати?

20:15. Олексій директор: Доброго вечора, дякую, що написали. Скиньте будь-ласка номер вашої картки.

20:15. Олексій: Ок.

20:18. Олексій: /надіслав номер картки/

20:20. Олексій: У вас є можливість сьогодні надіслати?

20:20. Олексій директор: Коли прийде зарахування, одразу зроблю, але завтра у будь-якому випадку.  

20:20. Олексій директор: Отримаєте на картку.

20:21. Олексій: ок.

Наступний день. Переписка:

16:14. Олексій: Добрий день! Ви сьогодні зможете надіслати гроші?

17:11. Олексій директор: Саме рахую скільки за роботу по годинам мусимо ще доплатити.

18:10. Олексій: ок.

18:51. Олексій: Доброго вечора. Змінили розклад, не зможу тепер щодня з 8 до 12 до вас приходити.

Наступний день. Переписка:

5:30. Олексій: То що там стосовно з/п?

7:00. Олексій директор: протягом години надішлю.

7:15. Олексій директор: щонеділі 3 приватних заняття проводити не бажаєте? Тариф — 100 грн/год.

7:30. Олексій: Зарплати немає.

7:35. Олексій: Зарплата прийшла.

7:35. Олексій: Не можу вести приватників зі своїм графіком.

Загалом, якщо чесно, я навіть не здивувався всьому цьому. Проте смаковинка, мабуть, ще попереду.

Четвертий тиждень. Особливо нічим не відрізнявся. На навчанні завал, проте ми терпимо. Вводжу систему виконання домашньої роботи щосуботи на весь тиждень. До речі, директор напряг мене писати план роботи на кожен тиждень. Роблю це також в суботу.

П’ятий тиждень. Я почав помічати ті самі обличчя в транспорті і на вулиці, тому що рухаюсь згідно «графіку». Очевидно, інші також. Відчуваю, що бажання працювати потроху зникає.

Шостий тиждень. Новий ковток свіжого повітря. Запропонували нову роботу! Ближче до мого дому, умови роботи кращі, можливість далі розвиватись тощо! Тепер працюю активніше до кінця місяця, щоб отримати зарплату і піти на нову роботу. Лишилося домовитись про співбесіду — і все. Забрав із садочка свою методичку додому. На око помічаю, що її стало менше. 

Сьомий тиждень. Все, як і раніше, хіба що на співбесіді відмовили. Директор накричав на мене і заборонив обідати до 12:00, а сьогодні навіть розповіли, що, виявляється, це все через те, що я, мовляв, лишив дітей 2 рази! То він навіть рахував!?

Восьмий тиждень. Питання з обідами не вирішене, спізнююсь на пари. Діти починають багато хворіти. Моя голова все частіше болить від втоми та навантажень від дитячого галасу. Як я й очікував, мої спроби отримати зарплату вчасно перенеслися на півмісяця пізніше. Стипендія затримується. Тримаю в курсі подій.

Читаю новини в телеграмі:

  1. Під офісом Президента мітинг!
  2. Президент Білорусі назвав Зеленського Президентом Росії!
  3. Сенсація! Дякуємо вам, Алло Борисівно, за ці кращі роки!.. 
  4. Шок! Одна чайна ложка магічного препарату на день і ваша потенція буде…

Нічого цікавого. Варто було б прогулятись. Вчора я зробив всі плани і всю домашку. Проте, на жаль, директор терміново викликав мене до садочка провести приватні заняття БЕЗКОШТОВНО, тому що їхнього іншого вчителя сьогодні немає, а я, ніби, мушу відпрацювати день, коли хворів. Дощ. Вечір. Температура різко впала вночі до -3. Вийшов із садочка із зіпсованим настроєм. Навіть майбутня стипендія не змогла підняти настрій. Я вирішив йти додому пішки. Вимкнув телефон, відчуваючи, що директор знову подзвонить. (Бетховен, Соната №8 «Патетична», До Мінор). Я сильно змерз, проте відчуття злості мене чомусь гріло. Моя відпрацьована посмішка не сповзала з обличчя. Виглядало стрьомнувато, схоже на істерику. I have nothing left to lose — сказав би я на занятті з англійської як сталий вираз. Проте зараз я мушу йти додому, де на мене чекають голодний найкращий друг пес і порожній холодильник, який вечорами поглядує на мій гаманець. Очевидно, йому також самітньо. I have nothing left to lose.

22:35. Олексій: Олексій, доброго вечора! В коледжі змінили розклад на завтра. На найближчу нескінченність кількості завтра.

22:40. Важкі, як ніколи, думки.

22:45. Сумніви, загубленість, важкість.

22:57. Олексій: Мам, вибач, затримався на роботі. Погуляй, будь ласка, з собакою. Буду пізно. Не злись. Люблю.

23:00-23:20. Думки.

23:21. Міст.

23:22. I belive.

23:23. I can fly.

23:24. I have everything left to lose.

23:25. Bye.

23:27. «Приблизно 23:20. Вантажте його. Треба повідомити його батькам раніше, аніж про це розкажуть по ящику, тому що, бля, знову буде скандал». 

Що хотів сказати автор:

Я не знаю як коментити свій текст, це крайнє важко, даєш оцінку собі. Давати оцінку своєму тексту я почав десь через тиждень після його подачі на конкурс, коли вперше його перечитав. Тоді я оцінював його на 2 з 10. Думав, що він короткий, проте це не було так страшно порівняно з тим, що він здавався «сухим», на одній емоції. Але відбулася читка і текст заграв новими фарбами, став «живим» і цікавим для мене. НАРЕШТІ.
Писав текст швидко, не перечитуючи. У мене була дуже сильна емоція злості. Писав і мені потроху ставало легше. Напевне, я закінчив його писати саме тоді, коли полегшало. Писав близько 4 годин без перекурів і взагалі не вставав з місця. Завершив писати, надіслав близькій людині для оцінки і після того надіслав на пошту Тижня. Коли я вже надіслав текст, знав свого режисера, я йому сказав, що хочу, щоб хоча б одна людина в залі звільнилася зі свого місця роботи.  У коментарях чув, що людям сподобалась структура тексту, я теж зацінив. Дехто казав, про те, що текст можна було б продовжити. Це було б класно напевне, проте це вже не буде реальна історія, і невідомо, як це продовження взаємодіятиме з тим, що є. Ну, корочє, там багато з цим загонів, над якими я розриваюсь трохи. Але я точно певен, що це наразі найкращий вигляд тексту з можливих.
Ну і на сам кінець хочеться сказати, що життя сповнене смаколиків. Деякі будуть протермінованими, але все одно, кожен з них вартий того, щоб ми їх куштували, одне за одним.

Олексій Тарасенко, учасник шорт-лісту підліткового конкурсу Тиждень YOUNG 10 Тижня актуальної п’єси

Що думаю я:

П’єса-розклад, у який не вміщаються щастя та радість, а лише суворий, похмурий розпорядок дня з напруженою роботою у дитячому садку. Текст схожий на градієнт від світло-сірого кольору неба о п’ятій ранку до нічного чорного, що поступово охоплює настрій головного героя, поки не поглине хлопця зовсім.

 

Автор тексту: Олексій Тарасенко.
Ілюстраторка: Ліза Яблонська. Ілюстрації створено в рамках курсу Illustration Fundamentals від Projector.

Софія Туранська
Софія Туранська
учасниця підліткової редакції сайту TeenSide