«Джейн, лисиця і я»: світ, де все поруч

Jane, the Fox & Me review, Isabelle Arsenault, Jane, le renard & moi, Jane, the fox & me, picturebooksmakers, ізабель арсено, графічні романи, комікси, підліткова література, видавництво віват, фанні брітт, найкращі книжки, булінг, кохання, проблемна література, джейн, лисиця і я, джейн лиса и я, изабель арсено

Сучасні діти та підлітки ростуть, оточені казковими й фантастичними історіями. Навіть шкільна програма (принаймні в перші кілька років) постачає їм таких історій із надлишком. Не лише цікаві й захопливі, а й повчальні, супергеройські сюжети всіх штибів і калібрів завжди сприймалися як найкраща основа для формування, зокрема, інтересу дітей до книг. І це не дивно – світова література просто-таки переповнена сюжетами про особливих: супергероїні й герої в яскравих ефектних костюмах, надлюди, наділені магічними силами та, звісно ж, супергерої-діти, яким завдяки власним надздібностям вдаються найдивовижніші речі й найкарколомніші подвиги.

…як бути, коли твоя «особливість» – зі знаком «мінус», і єдина надздібність, якою ти могла б похвалитися – це те, що до тебе, як реп’яхи, липнуть насмішки, образливі прізвиська, а чи й відверті знущання однолітків?

Іноді в ролі таких суперсил виступають навіть нібито банальні, але такі важливі й потрібні людські якості – доброта, чесність, вірність, любов. Найчастіше саме вони допомагають дорослим і маленьким супер- і не дуже героям долати труднощі, досягати встановлення справедливості і, зрештою, утверджувати власну самість. Проте як бути, коли твоя «особливість» – зі знаком «мінус», і єдина надздібність, якою ти могла б похвалитися – це те, що до тебе, як реп’яхи, липнуть насмішки, образливі прізвиська, а чи й відверті знущання однолітків?

Графічний роман канадської художниці Ізабель Арсено «Джейн, лисиця і я», написаний у співавторстві з драматургинею Фанні Брітт, 2013 року було внесено до рейтингу найкращих дитячих ілюстрованих видань за версією The New York Times, а також відзначено літературною премією генерал-губернатора Канади. Цього року на Книжковому арсеналі в Києві читачі отримали змогу придбати його в українському перекладі. Проте світ цієї книги, яка виявилась такою безмежно цікавою і дітям, і дорослим, – зовсім не казковий. Та й її головна персонажка (що теж надзвичайно прикметно і, зокрема, могло б урізноманітнити галерею хороших і супергероїчних персонажів-хлопчиків у літературному житті українських школярів) – на перший погляд нічим не примітна канадська школярка Елен. Точніше, вона воліла б такою бути.

…єдиним проблиском світла і яскравості для дівчинки стає, очікувано, книга.

Щоранку дівчинку зустрічає видряпане на шкільній шафці й написане на дверях туалету дошкульне «Двісті два – це Елен вага», щодня вона чує за спиною глузливі хихотіння однокласниць, які ще кілька років тому були її найкращими подругами, щовечора повертається додому зі школи в полоні розчарування і відчаю. Елен не така, як всі, ба більше – вона почувається гіршою від усіх. Бо ніхто ніколи не захоче товаришувати з «тулузькою сарделькою». Бо жодному хлопцеві не здасться привабливою «пляшка оранжини». Світ, яскравий і повний відкриттів і вражень для кожного підлітка, для Елен – сірий і одноманітний (форма графічного роману, до слова, для створення відповідної атмосфери надається якнайкраще). І єдиним проблиском світла і яскравості для дівчинки стає, очікувано, книга. Проте зовсім несподівано персональна «супергероїня» Елен – зовсім не з далекої планети і не з іншого чарівного світу, а з минулого століття і з вікторіанської Англії.

Джейн Ейр – тиха, скромна, непримітна в своїх строгих сукнях і теж на перший погляд ніби зовсім звичайна для світу, де вона живе. Проте їй вистачає мужності протистояти знущанням тітки. І виступити проти звірячих правил дівочої школи, куди її згодом відправляють – хоч за це її жорстоко карають. Зрештою Джейн, хоч і їсть вона лише брунатне рагу і підгорілу вівсяну кашу, дорослішає – вона, тепер «талановита, худорлява і мудра», переїздить до Торнфілда, великого англійського маєтку, і стає гувернанткою дівчинки Адель, і зустрічає містера Рочестера, і… У світі Джейн, хоч скільки лихоліть і знущань їй доводиться зносити та хоч антураж вікторіанської Англії навряд чи можна назвати яскравим і привабливим, добра й смілива дівчина точно буде винагороджена. Джейн любитимуть такою, якою вона є – байдуже, що у неї всього три сукні, і вона повсякчас така строга, тиха і скромна. Елен вірить у це – і занурюється в книжку з чимраз більшим ентузіазмом, хоча й прочитати їй за дорогу з дому до школи та назад вдається лише по тринадцять сторінок. І тому відведені Джейн сторінки в романі – кольорові і яскраві (хоча і сама Джейн зі своєю строгою худорлявістю доволі різко з ними контрастує).

Jane, the Fox & Me review, Isabelle Arsenault, Jane, le renard & moi, Jane, the fox & me, picturebooksmakers, ізабель арсено, графічні романи, комікси, підліткова література, видавництво віват, фанні брітт, найкращі книжки, булінг, кохання, проблемна література, джейн, лисиця і я, джейн лиса и я, изабель арсено

Літня поїздка до табору, на яку з нетерпінням чекає весь клас, перетворюється для Елен на справжню каторгу. Поруч-бо не буде ні мами, ні навіть братів-«бандитів» – і в «наметі одиначок», де опиняється дівчинка, Джейн Ейр і світ вікторіанської Англії стають її єдиним порятунком поміж нескінченних кпинів, знущань і болючої самотності. Містер Рочестер, попри те, що він здається старим диваком, щовечора хоче розмовляти тільки із Джейн, пустотлива дівчинка Адель полюбила її, як рідну сестру, та і весь Торнфілд наче ожив після того, як там оселилася Джейн. Проте в якийсь момент контрастність цих двох світів розмивається – і дива починають відбуватися тут-і-тепер в житті Елен, як і в житті Джейн. Кожна з них зустрічає Когось, Хто Може Їх Полюбити. Втім, нічого дивного: Джейн-бо в своєму світі, як і Елен – не така, як всі.

Ізабель Арсено і Фанні Брітт за два століття потому перетворюють драму на графічний роман, руйнуючи одразу два стереотипи: що неможливо розповісти в картинках серйозну історію і що драма – навряд чи придатне для підлітків читво саме через свою надмірну серйозність і психологічну наснаженість.

Містер Рочестер зізнається Джейн в коханні і робить пропозицію, а до Елен із лісу виходить лисичка. Дивакуватий, відлюдькуватий господар Торнфілда і дика лісова тваринка сміливо та впевнено роблять кроки назустріч вікторіанській «супергероїні» і її відданій прихильниці, і от вони вже майже вірять у те, що світ починає їх любити… як раптом виявляється, що Рочестер ховає на горищі божевільну дружину, а з «намету одиначок» вискакує сусідка Елен, яка проганяє лисичку, стверджуючи, що тварина може бути скаженою. «Як і в «Джейн Ейр», мораль історії була б такою – ніколи не забувай, що ти жалюгідна сарделька», – зболено висновує Елен, вже збираючись назавжди відкласти книжку. Проте ця історія – як Джейн, так і Елен – навряд чи так припала б до душі стільком людям (перша з них – аж настільки, що стала класикою), якби вона могла так закінчитися. І якби життєствердний меседж був єдиною цінністю кожної з них.

Шарлота Бронте, авторка роману «Джейн Ейр», у своїй вікторіанській Англії була однією з перших, хто довів, що жінка може писати велику, виважену прозу не тільки «про любов». Ізабель Арсено і Фанні Брітт за два століття потому перетворюють драму на графічний роман, руйнуючи одразу два стереотипи, які чомусь досі продовжують існувати й побутувати в читацькому сприйнятті: що неможливо розповісти в картинках серйозну історію і що драма – навряд чи придатне для підлітків читво саме через свою надмірну серйозність і психологічну наснаженість. «Джейн Ейр» – жіночий роман (один із перших у британській літературі) і роман для жінок, але не лише. «Джейн, лисиця і я» – чудова книга для дітей «молодшого й середнього шкільного віку», одна з не-так-уже-й-багатьох із дівчинкою в «головній ролі». Але не лише.

Дитяча книга може і мусить бути розумною, серйозною і повчальною, водночас не бути позбавленою казковості й картинковості. Бо надлюди з їхніми надздібностями насправді живуть навколо нас.

Елен, її світ, її проблеми та тривоги постають на сторінках графічного роману живими і мінливими – то кольоровими, то безколірними, думки, сподівання і висновки дівчинки то тремтливим друкованим шрифтом, то чітким прописом виринають на мальованому тлі. Її болі й тріумфи виявляються ще ближчими читачам, аніж якби вони просто прочитали книжку – а завдяки текстовій складовій глибшою й об’ємнішою виглядає картинка. Завдяки такому прийому цілком реалістична історія очуднюється, стаючи майже казковою. І вона й справді така – в ній-бо існує як мінімум ще один світ, світ Джейн Ейр, для часу появи книги про яку теж цілком реалістичний. Тому – і не лише тому – книга і вийшла такою глибокою й багатошаровою.

Jane, the Fox & Me review, Isabelle Arsenault, Jane, le renard & moi, Jane, the fox & me, picturebooksmakers, ізабель арсено, графічні романи, комікси, підліткова література, видавництво віват, фанні брітт, найкращі книжки, булінг, кохання, проблемна література, джейн, лисиця і я, джейн лиса и я, изабель арсено

Хто шукає тут алюзій, постмодерністських жанрово-стильових трансформацій, всякої там міждисциплінарності та вплітання класичних літературних сюжетів у сучасні твори – знайде їх тут. Проте без усякого знання цих страшних термінів після прочитання графічного роману «Джейн, лисиця і я» уявлення про ці поняття складе собі навіть дитина і навіть молодшого шкільного віку – сприймаючи це як дивовижні збіги в житті звичайної дівчинки з її звичайними проблемами. Дитяча книга може і мусить бути розумною, серйозною і повчальною, водночас не бути позбавленою казковості й картинковості. Бо надлюди з їхніми надздібностями насправді живуть навколо нас. Бо у світі все поруч. І скромна гувернантка з вікторіанської Англії може стати для когось супергероїнею, а звичайна школярка Елен з її простими та мудрими висновками надихне не одну свою ровесницю вірити в краще. І читати книжки.


Фанні Брітт, Ізабель Арсено Джейн, лисиця і я / текст Фанні Брітт, ілюстрації Ізабель Арсено / переклад Наталії Якубовської. — Харків : Віват, 2017. — 96 с.

Ірина Ніколайчук
Ірина Ніколайчук

літературознавиця